Практичне заняття № 26

 

 

ВСП «Козелецький фаховий коледж ветеринарної медицини

Білоцерківського національного аграрного університету»

Інструкційно-технологічна картка   для проведення

практичного заняття №  26

 

Навчальна дисципліна:  Хірургія ветеринарної медицини

Тема: Техніка розчищення нормальних і деформованих копит.

Місце проведення: Клініка ветеринарної медицини.

Тривалість заняття: 90хв.

Мета заняття: Оволодіти практичними навичками  розчищеннями нормальних і деформованих копит. Оволодіти правилами розчистки нормальних і деформованих копитець у великої рогатої худоби, овець, кіз і свиней.

 

Методи:  демонстрація, показ,  розповідь, пояснення.

 

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Тварина,  інструменти для обрізування ратиць у великої рогатої худоби, овець, кіз і свиней, шприци, голки, фіксаційні засоби, лізол, креолін, дьоготь, 2% розчин новокаїну, пробні копитні щипці, набір копитних ножів, вата, марля.

 

Інструктаж з техніки безпеки на робочому місці:

      Практичне заняття виконувати в спецодязі. Працюючи з тваринами слід дотримуватись правил техніки безпеки.

 

Зміст  і послідовність виконання завдання:

 

    1. Провести фіксацію тварин і ознайомитись з фіксаційними засобами під час догляду за копитами.

    2. Зробити обстеження тварин на предмет виявлення захворювання копит.

    3. Ознайомитись з інструментами для розчищення та обрізування копитець і підписати їх.

    4. Провести розчищення копитець у ВРХ, ДРХ і свиней.

    5. Зробити висновок.

    6. Звіт оформити в зошиті для практичних робіт.

 

Хід виконання:

 

1. Провести фіксацію тварин і ознайомитись з фіксаційними засобами під час догляду за копитами.

    Фіксацію грудних кінцівок найчастіше здійснюють, згинаю­чи їх у зап'ястковому суглобі й утримуючи руками або за допомо­гою мотузки, перекинутої через холку тварини. Неспокійним тва­ринам у черевну порожнину (че­рез праву голодну ямку) вводять 20 мл 2,5 % розчину аміназину.

Тазові кінцівки фіксують по-різному. Мотузку у вигляді петлі надягають на путовий суглоб, а другий кінець перекидають через блок чи балку під стелею. Обмежуючи   рухи   тварини   вперед   і      вбік, підтягують кінцівку вгору. Іноді кінцівку відтягують назад, а спереду під неї підкладають паку соломи тощо.

Для полегшення фіксації тазової кінцівки в стійлі або на майданчику ви­користовують деякі пристосування, наприклад П-подібний пристрій або петлю з невели­кою жердиною в ділянці заплеснового суглоба.

    Надійніше фік­сувати тварин мож­на в спеціальних фіксаційних стан­ках (Політова, Пакенаса і Балазиса таін.).  На тазову кінцівку надягають петлю з ременя або з мотуз­ки і, відводячи кінцівку назад, підтягують до поперечної перекладини.

Іноді застосовують повалення. Для цього можна використати пристрій, за­пропонований А.Ф. Шевченком, за допомогою якого надійно фіксують усі кінцівки відразу, що значно полегшує розчищення. У комплексах слід створити потокову лінію для розчищення копитець, до якої входять розкол і фіксаційний станок.

 

2. Ознайомитись з інструментами для розчищення та обрізування копитець і підписати їх.

 

                                                 Інструменти для розчищення і підковування копит:

1— обсічка; 2— молоток; 3 — рашпіль; 4 — об­ценьки; 5— сікач; 6— ніж; 7 — шиповий ключ; 8— лапа

 

   Для зрізування рогу на підошовній поверхні копитець і розчищення аксіаль­ного жолобка використовують копитний ніж. Копитні кусачки, або обценьки для обрізування копитець, застосовують для обкушування рогу підошовних країв копитцевих стінок. Можна використати копитцеві ножиці, а для розчищення копи­тець у овець — садові ножиці. Краї копитцевих стінок, які надмірно відросли, обрубують копитцевою обсічкою (стамескою, рубанком) і молотком. При цьому копитця ставлять на дерев'яну колодку. Копитним рашпілем згладжують краї рогової стінки після обрізування копитець.

 

   3. Провести розчищення копитець у ВРХ, ДРХ і свиней.

Розчищати копитця починають з підошви. У разі наростання рогу м'якуша та стінок на ріг підошви останній звільняють від цих нашарувань. Особливо ретельно розчищають аксіальний жолобок.

Після підошви розчищають ріг м'якуша. На ділянці, що межує з підошвою, слід зняти хоча б тонкий шар рогу. Це дає змогу виявити місця, де ріг просо­чується кров'ю та ексудатом і де він руйнується. Останні ознаки часто свідчать про початок утворення виразки, наявність пододерматиту, ламініту.  Підошовні краї копитцевих стінок обрізують копитцевими кусачками або ножицями. Ба­жано, щоб краї рогу копитце­вих стінок на 3 — 5 мм виступа­ли над рівнем рогу підошви і розміщувались майже на одно­му рівні з рогом м'якуша. Під час обрубування рогу попере­дньо наносять крейдою лінію обрізування з таким розрахун­ком, щоб після розчищення рогу підошви і м'якуша можна було копитними щипцями й рашпілем вирівняти підошовні краї копитцевих стінок.

При розчищенні гострокут­них копитець обрізують ріг, копитцевого канта, заокруглю­ючи зачіпну частину стінки; це запобігає утворенню довгих копитець.

Особливо ретельно слід розчищати стиснуті копитця, завдяки чому вдається запобігти прогресуванню патологічних змін. Щоб добитись паралельного роз­міщення рогу підошви стосовно підошовної поверхні копитцевої кістки, зрізують клиноподібне потовщення рогу на підошовній поверхні, що часто відмежоване від рогу підошви та аксіальної стінки. Це сприяє розходженню пальців під час опори, тобто роботі механізму пальців, і фізіологічному розподіленню наванта­ження на елементи копитець. Враховуючи роль стінок в опорі, всіляко оберіга­ють їх підошовні краї, зрізуючи лише ту частину рогу, яка загорнулась на пі­дошву. Надмірне зрізування рогу абаксіальної стінки шкідливе. Підошовні краї копитцевих стінок мають перебувати в одній площині. Ріг зачіпної частини ко­пита зрізують до білої лінії. Копитним ножем дещо заглиблюють білу лінію, сте­жачи за тим, щоб не залишились дрібні камінці, пісок тощо. Розчищати стиснуті копитця потрібно регулярно і за можливості часто (залежно від швидкості наша­рування рогу).

 

 

Методичні вказівки щодо виконання і оформлення:

   Користуючись роздатковим матеріалом, студенти починають виконувати завдання. В кінці виконання завдань студенти роблять висновок і захищають виконану роботу.

 

Після закінчення практичної роботи студент повинен:

ЗНАТИ	ВМІТИ
1.     Методи фіксації тварин під час догляду копит. 2.     Інструменти для розчищення та обрізування копитець. 3.     Техніку розчищення копитець ВРХ, ДРХ та свиней.	1.     Обстежувати тварин на предмет виявлення захворювання копит. 2.      Проводити розчищення копитець ВРХ, ДРХ та свиней.

 

Питання для самоконтролю:

 

1.     Які ви знаєте особливості хвороб копитець великої рогатої худоби, овець, кіз та свиней?

2.     Як проводять розчищення копит і копитець?

 

Інструкційно-технологічна картка розроблена  викладачем Шарак Т.П.

 

Розглянуто на засіданні циклової комісії  професійної та практичної підготовки

Практичне заняття №25

 

ВСП «Козелецький фаховий коледж ветеринарної медицини

Білоцерківського національного аграрного університету»

Інструкційно-технологічна картка   для проведення

практичного заняття №  25

 

Навчальна дисципліна:  Хірургія ветеринарної медицини

 

Тема: Техніка дослідження тварин при хворобах копит і копитець та лікування пододерматитів, флегмон вінчика,м’якуша копит та хвороб копитець у великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней.

 

Місце проведення: Клініка ветеринарної медицини.

 

Тривалість заняття: 90хв.

Мета заняття:  Оволодіти технікою дослідження тварин при хворобах копит і копитець. Ознайомитись з  основними методами лікування пододерматитів, флегмон вінчика,м’якуша копит та хвороб копитець у великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней.

 

Методи:  демонстрація, розповідь, пояснення.

 

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Тварина,  стетоскоп, фонендоскоп, термометр, пробні копитні щипці,  набір копитних ножів, закрутка, мотузка, повал, перкусійний молоток, вата, марля, настойка йоду, новокаїн. спирт.

 

Інструктаж з техніки безпеки на робочому місці:

 

      Практичне заняття виконувати в спецодязі. Працюючи з тваринами слід дотримуватись правил техніки безпеки.

 

Зміст  і послідовність виконання завдання:

 

    1. Провести дослідження тварин при хворобах копит.  

    2. Провести діагностичну провідникову анестезію на копиті.

    3. Зробити дослідження копитного суглобу.

    4. Оглянути тварин з хворими копитами  і копитцями.

    5. Провести лікування пододерматитів, флегмон, вінчика і м’якуша у ВРХ, ДРХ, свиней.

    6.  Зробити висновок.

    7. Звіт оформити в зошиті для практичних робіт.

Хід виконання:

 

   1. Провести дослідження тварин при хворобах копит.  

   Постава грудних кінцівок. Спереду: при широких грудях правильно поставлені кінцівки досить широко розміщені одна від одної (широка постава);
при вузьких грудях — зближена постава. За правильної постави кінцівки під­тримують тіло вертикально. За розширеної донизу постави кінцівки поступово
відхиляються назовні, за звуженої донизу — відхиляються всередину. За вузькопалої постави пальці надмірно зближені, за широкопалої — розходяться в різні боки. За бочкопо­дібної (О-подібної) по­стави зап'ясткові суг­лоби розміщені далеко один від одного, нижче від зап'ясткових сугло­бів кінцівки спрямо­вані всередину.

Збоку: за правильної постави кінцівки підтримують тіло вертикально. При винесеній наперед поставі кінцівки при розпрямлених суглобах виставлені на­перед. При відставленій назад поставі кінцівки при розпрямлених суглобах відхилені назад. 

Постава тазових кінцівок. Збоку: за нормальної постави кут заплеснового суглоба становить 140 - 157°, п'яткові горби розміщені на одній вертикалі з сідничними горбами. За шаблеподібної (винесеної наперед) постави кут заплеснового суглоба менший за 140°, п'яткові горби знаходяться попереду вертикалі, опущеної від сідничних горбів. За крутої (відставленої назад) постави кут заплеснового суглоба більший за 157°; п'яткові горби знаходяться позаду вертикаль­ної лінії, опущеної від сідничних горбів. Ззаду: за правильної постави кінцівки, підтримуючи тіло, спрямовані пря­мовисно, паралельно одна одній. За звуженої донизу постави заплеснові суглоби розміщені порівняно далеко один від одного, нижче від них кінцівки поступово зближуються. За розширеної донизу (іксоподібної) по­стави заплеснові суглоби розміщені один біля одного, донизу від них кін­цівки виражено розходяться.

Огляд копит. Копито очищають, визначають характер стирання, форму ко­пита, стан вінчика, стінки, підошви, м'якуша. У разі локалізації хворобливого процесу в задніх ділянках копита тварина спирається на зачеп; при ураженні передніх і бічних частин опора переноситься в основному на м'якуш. Якщо одне з копитець хворе, збільшується навантаження на парне з ним копитце.

На вінчику можуть бути припухлість, поранення, виразки, нориці. У парноко­питних тварин оглядають міжпальцеве склепіння (можливі припухання, рани, ви­разки, нориці, гіперплазія шкіри).

На роговій стінці відмічають її нахил, стан рогу — тріщини, роз'єднання, нашарування рогу облямівки (короніт), рогові кільця (ламініт), обламування рогу тощо.

На підошовній поверхні копит визначають стан підошви — відшарування від стінки, червоні й темні плями рогу (намулення), поранення, виразки, нориці.

     Пальпація копит. Досліджують місцеву температуру і больову чутливість. Температуру визначають долонею або тильною поверхнею кисті руки (застосовують також контактний термометр). Вона підвищується при гострих запальних процесах, а знижується при некрозах, відшаруваннях рогу. Пробними копитни­ми щипцями визначають чутливість копит: за наявності больової реак­ції (захворювання копит) спостерігається відсмикування копита або рефлектор­не скорочення м'язів кінцівки.

 

Пальпацію м'якушевих хрящів у коней здійснюють руками. На підня­тій кінцівці великим, вказівним і середнім пальцями захоплюють верх­ній край хряща і визначають його ела­стичність, товщину, рухомість.

Перкусія копит. Піднімають кін­цівку і обушком перкусійного молотка

вистукують ділянки стінки, підошви, м'якуша. Наявність больової реакції свід­чить про локалізацію патологічного осередку або про його характер (перелом копитової кістки, роговий стовпчик, порожня стінка тощо).

 

   Завдання 2. Здійснення діагностичної провідникової анестезії Діагностичну провідникову анестезію здійснюють за відсутності підозри на тріщини й переломи кісток. Анестезію волярних (плантарних) нервів виконують на середині п'ястка (плесна). Кінцівку згинають і виводять уперед. Голку вколю­ють по боках сухожилка знизу вгору, приєднують шприц і вводять анестезувальний розчин. У разі локалізації процесу в ділянці копита кульгавість зникає.

 

    Завдання 3. Дослідження копитного суглоба

Помічник піднімає кінцівку коня, охоплюючи путову кістку обома руками. Болючість у суглобі визначають за допомогою пасивних рухів: великі пальці обох рук фіксують на зворотних стінках копита, іншими охоплюють бічні та пе­редню стінки і згинають та розгинають копитний суглоб, а також роблять обер­тальні рухи (ротацію). В разі підозри на гнійне запалення виконують артропункцію. У коня голку вколюють на 1,5 - 2 см вище від вінцевого краю рогової кап­сули, збоку від сухожилка пальцевого розгинача і спрямовують її вглиб під су­хожилок та розгинальний відросток копитоподібної кістки на 2 - 3 см. У великої рогатої худоби голку вколюють у горизонтальному напрямку над вінцевим кра­єм рогового башмака, на межі середньої і задньої третин абаксіальної стінки на глибину 1 — 2 см. До голки приєднують шприц, набирають синовію і за її харак­тером установлюють діагноз (кров, фібрин, гній тощо). У суглоб вводять лікува­льні розчини.

 

Завдання 4. Лікування пододерматитів, флегмон вінчика, м'якуша, хвороб копитець у великої рогатої худоби і свиней

При гострих асептичних пододерматитах і ламінітах застосовують холод (компреси, глину, заганяють тварину в холодну воду); тварин утримують на м'якій підстилці. Використовують новокаїнову коротку циркулярну та міжпальцеву блокаду тощо. При гнійних і гнійно-некротичних пододерматитах, а також при флегмонах вінчика і м'якуша розтинають осередки нагноєння (операцію виконують із за­стосуванням знеболювання і джгута). Змертвілі тка­нини на весь відшарований ріг видаляють. Ушко­джені тканини обробляють антисептиками, наклада­ють пов'язку.

У післяопераційному періоді застосовують пов'язки з рідкою маззю Вишневського, тетрацикліновою емуль­сією, біоміциновою маззю, емульсією антисептиків з березовим дьогтем, із сумішшю тонкотертих порошків калію перманганату і борної кислоти (1:1), присипки з суміші антибіотиків та сульфаніламідів тощо.

Останнім часом з успіхом використовують поверхнево-активні речовини, наприклад диметилсульфоксид (ДМСО, димексид), який має виражені бактерицидні, анестезувальні та протизапальні властивості. Димексид швидко проникає вглиб тканин крізь шкіру, слизові оболонки і клітинні мембрани разом з розчиненими в ньому речовинами, чим і забезпечується посилений терапевтичний ефект. При лікуванні ДМСО обов'язково здійснюють хірургіч­ну обробку (очищають копитця від бруду, видаляють мертві тканини і відша­рований ріг). Оголені ділянки основи шкіри копитець зрошують 3 % розчином пероксиду водню або 1 % розчином калію перманганату, після чого застосову­ють у вигляді компресу 50 % розчин димексиду, 1 мл якого містить 10 тис. ОД бензилпеніциліну натрієвої солі або 10 тис. ОД тетрацикліну гідрохлориду (В.А. Молоканов). Для вилікування досить двох-трьох обробок (14 - 20 діб). Хворих тварин ізолюють, ставлять у станок з дерев'яною підлогою, вдосталь забезпечують підстилкою.

 

При ураженні одного з копитець кінцівки великої рогатої худоби сприятливі умови для загоєння створюються ортопедичним підковуванням парного з ним здорового копитця.

Часто застосовують Віснерівську підкову. Вона складається з ме­талевої пластинки, до якої за допомогою 2-3 болтів кріплять дерев'яну колод­ку. Товщина колодки становить 2,5-3 см. Замість дерева для колодки можна ішкористовувати пластмасу або гуму з автомобільної покришки. Це забезпечує досить еластичну опору при надійному зчепленні з грунтом і підлогою.

Перед підковуванням обов'язково розчищають копитця. Металеву основу підкови прикріплюють до копитця ухналями, як при підковуванні коней. Щоб запобігти заковці, заздалегідь намічають і просвердлюють канали для ухналів. Оскільки аксіальна стінка тонка, ухналі забивають лише з боку підошовного краю та абаксіальних

   Віснерівську підкову використовують для лікування переломів копитцевої кістки, виразки або проколу м'якуша, подартриту, гнійного пододерматиту тощо.

Окремим видом ортопедичного підковування копитець є підковування на клиноподібну (Бюхльманівську) підкову, яка особливо показана при захворюванні сухожилків і піхв згиначів. На Бюхльманівську підкову підкову­ють обидва копитця однієї кінцівки. З цією метою використовують дугоподібну (кінську) підкову з пригвинченою до неї клиноподібною колодкою. Іноді цю під­кову модифікують: дві плоскі копитцеві підкови зварюють у передній частині, а потім до них приварюють у вигляді стремена І_І-подібну плоску металеву дугу завтовшки близько 5 мм, яка утворює клиноподібну форму і виступає за межі заднього краю підкови (рис. 90, г).

Лікування хвороб копитець у свиней в основному таке саме, як і у великої рогатої худоби. Часто застосовують коротку новокаїнову блокаду; при гнійних і гнійно-некротичних ураженнях виконують розтин осередку запалення, видаля­ють ексудат і змертвілі тканини. Обробляють антисептиками, в тому числі ма­зями, і накладають пов'язку.

Методичні вказівки щодо виконання і оформлення:

   Користуючись роздатковим матеріалом, студенти починають виконувати завдання. В кінці виконання завдань студенти роблять висновок і захищають виконану роботу.

 

Після закінчення практичної роботи студент повинен:

ЗНАТИ	ВМІТИ
1.     Особливості будови копит і копитець. 2.     Від чого залежить міцність копитного рогу. 3.     Профілактику хвороб копит. 4.     Діагностику та лікування хвороб копит.	1.     Досліджувати тварин при хворобах копит. 2.     Досліджувати копитний суглоб. 3.     Проводити лікування тварин при хворобах копит і копитець.

 

Питання для самоконтролю:

1.     Назвати особливості будови копит і копитець.

2.     Від чого залежить міцність копитного рогу?

3.     У чому полягає профілактика хвороб копит і копитець?

4.     Як проводять діагностику та лікування хвороб копит?

 

 

Інструкційно-технологічна картка розроблена  викладачем Шарак Т.П.

 

Розглянуто на засіданні циклової комісії  професійної та практичної підготовки

Практичне заняття № 20

 

ВСП «Козелецький фаховий коледж ветеринарної медицини

Білоцерківського національного аграрного університету»

Інструкційно-технологічна картка   для проведення

практичного заняття №  20

 

Навчальна дисципліна:  Хірургія ветеринарної медицини

Тема: Оперативне лікування при випаданні прямої кишки та відсутності анального отвору у тварин.

 

Місце проведення: Клініка ветеринарної медицини.

 

Тривалість заняття: 90хв.

 

Мета заняття: набути практичних навичок діагностики при випаданні прямої кишки та відсутності анального отвору у тварин. Оволодіти технікою оперативного лікування при випаданні прямої кишки та відсутності анального проходу у тварин.

 

Методи:  демонстрація, розповідь, пояснення.

 

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

    Операційний стіл, тварина,  ножиці,  вата, бинт, 0,5% - ний розчин новокаїну, шприци, голки, скальпель, ножиці, голкотримач, зажими, пінцети, ранорозширувачі, щипці Занда, спиртова настойка йоду, антисептичні речовини, фіксаційні засоби, шовний матеріал.

 

 

Інструктаж з техніки безпеки на робочому місці:

 

      Практичне заняття виконувати в спецодязі. Працюючи з тваринами слід дотримуватись правил техніки безпеки.

 

 

Зміст  і послідовність виконання завдання:

 

    1. Освоїти техніку операції при випаданні прямої кишки.

    2. Провести та описати операцію за відсутності анального отвору.

    3. Зробити висновок.

    4. Звіт оформити в зошиті для практичних робіт.

 

 Хід виконання:

 

1. Показання. Випадання, що не вправляються, та рецидивні випадання пря­мої кишки, розрив і некроз її стінки, атрезія ануса.

Фіксація тварин. Для резекції прямої кишки дрібних тварин закріплюють у боковому чи спинному положенні на столах або тримають руками на колінах, великих тварин оперують у стоячому положенні.

Під час операцій з приводу атрезії ануса поросят тримають за тазові кінців­ки головою донизу, лошат і телят фіксують у боковому положенні на операцій­ному столі або на підлозі.

Знеболювання. При резекції прямої кишки у дрібних тварин роблять поверхне­ву анестезію, для чого в пряму кишку вводять 1 % розчин совкаїну або 5 % розчин новокаїну, а частину кишки, що випала, обкладають серветкою, змоченою одним із цих розчинів; у великих тварин застосовують низьку сакральну анестезію.

При операціях з приводу атрезії ануса роблять інфільтраційну анестезію 0,5 % розчином новокаїну.

Техніка операції. Приводом для операції найчастіше буває випадання пря­мої кишки або відсутність відхідникового отвору.

Резекція прямої кишки. Цю операцію за одним з описаних нижче способів роблять, коли випала кишка не вправляється.

Спосіб Оливкова. Частину кишки, що випала, проколюють безпосередньо біля анального отвору навскіс двома в'язальними спицями з загнутими кінцями або довгими мандренами від ін'єкційних голок. Потім на відстані 1 — 1,5 см на­зад від мандренів циркулярним розрізом відрізують частину прямої кишки, що випала. На краї кукси кишки накладають вузлові шви, проколюючи її стінки ззовні всередину. Після накладання швів мандрени видаляють, частину кишки, яку залишено, змазують антисептичною маззю і вправляють у тазову порожни­ну. Шви не знімають, вони з часом відпадають самі.

Спосіб Козлова. Для проведення резекції цим способом користуються спе­ціальним приладом, сконструйованим Козловим і впровадженим у виробницт­во. Прилад являє собою перфорований циліндр, поблизу загостреного кінця якого є три ряди наскрізних отворів. Під час операції прилад, змащений вазелі­ном, повільними обертальними рухами вводять у просвіт кишки з таким розра­хунком, щоб його отвори досягли ануса. Після цього довгою хірургічною голкою з подвійною ниткою проколюють стінки кишки, що випала, пропускаючи голку через один із отворів на приладі. Проведену крізь тканину подвійну нитку роз­різують, вільні кінці кожної нитки міцно зв'язують, забезпечуючи цим надійну фіксацію кишки на приладі. Потім, відступивши на 1 - 1,5 см назад від фіксую­чих ниток, циркулярним розрізом відрізують внутрішній і зовнішній циліндри кишки, що випала, і накладають на її кінці вузлові шви з шовку або кетгуту.

Після накладання швів розрізують і видаляють фіксуючі нитки і виймають прилад. Далі операцію проводять так само, як за попереднього способу.

 

2. Створення штучного відхідникового отвору. На місці найбільшого ви­пинання кишки, тобто там, де має бути відхідниковий отвір, вирізують ножиця­ми круглий клапоть шкіри. При цьому слід остерігатися пошкодження сфінкте­ра. Потім знаходять у рані сліпий кінець прямої кишки, захоплюють його пін­цетом, розрізують і підшивають вузловими швами до країв шкірної рани. Після накладання швів краї рани змащують іхтіоловою маззю або вазеліном і роблять клізму з теплою мильною водою, що сприяє звільненню прямої кишки від пер-вородного калу (меконію).

 

Методичні вказівки щодо виконання і оформлення:

 

   Користуючись роздатковим матеріалом, студенти починають виконувати завдання. В кінці виконання завдань студенти роблять висновок і захищають виконану роботу.

 

Після закінчення практичної роботи студент повинен:

ЗНАТИ	ВМІТИ
1.     Техніку операції при випаданні прямої кишки. 2. Техніку операції за відсутності анального отвору.	1.     Проводити лікування при випадання прямої кишки. 2.     Проводити оперативне лікування за відсутності анального отвору.

 

Питання для самоконтролю:

 

1.     У чому проявляється випадання прямої кишки?

2.     Назвіть способи лікування випадання прямої кишки.

3.     Як проводять операцію за відсутності анального отвору.

 

Інструкційно-технологічна картка розроблена  викладачем Шарак Т.П.

 

Розглянуто на засіданні циклової комісії  професійної та практичної підготовки