Видалення іклів у поросят

   До питання видалення або зрізання іклів поросят ставлення у різних тваринників і ветеринарів досить неоднозначне. Одні вважають, що ця процедура не потрібна і виступають за її заборону. Інші радять проводити її в обов’язковому порядку.
    Тим не менше, більшість схиляються до варіанту видалення або обрізки тільки гострих і мають неправильну форму або напрямок росту зубів.
 При неправильному розташуванні, зуби наносять ушкодження ротової порожнини поросяти, а гострі можуть поранити соски свиноматки.

 Саме з метою запобігання травматизму, студенти групи ІІІ-Б(9) групи на парі «Хірургія ветеринарної медицини» під керівництвом Шарак Тамари Петрівни провели обрізування іклів у поросят на фермі Козелецького коледжу ветеринарної медицини БНАУ.

    Молочні ікла у поросят за кольором темніше інших, мають голчастий вигляд. Всього їх вісім, два ліворуч і праворуч на верхній і нижній щелепах. Видаляють їх у перші три дні після народження, але якщо зробити це в першу добу, вони не будуть кровоточити. Для зрізання використовували  спеціальні зубні або кісткові щипці.

   Є кілька важливих моментів:
— ікла краще акуратно відкусити, а не зламати;
— зростаючі неправильно зубки бажано повністю видалити;
— процедуру проводять наскільки можливо дбайливо, щоб не допустити поранення ясен і сусідніх зубів, які в свою чергу можуть спровокувати поразка емалі і різні запалення;
— з метою дезінфекції та для безпеки на руки варто надіти чисті щільні рукавички;
— рот порося відкривають, тримаючи за беззубу частину;
— свиноматку на час процедури тримають окремо;
— по можливості для проведення обрізки та видалення зубів запрошують ветеринара.

 
     Неправильно проведена обрізка іклів поросят призводить до таких наслідків як різні запалення ротової порожнини, дентину, ураження нервово-судинного пучка. Надалі це переростає в інтоксикацію тварини. Порося відстає в рості і розвитку, в неї знижується імунітет, проявляються розлади шлунково-кишкового тракту.

Техніка накладання пов'язок  на  різні ділянки тіла тварини

     
   
    На одному з практичних занять з навчальної дисципліни «Хірургія ветеринарної медицини» студенти набували практичних навичок з  накладання бинтових та  іммобілізувальних пов’язок.

 Пов'язка — це засіб, за допомогою якого забезпечують спокій ураженої ділянки тіла.
Залежно від форми застосування і способів накладання пе­рев'язного матеріалу розрізняють пов'язки косинкові, пращоподібні, бинтові, спеціальні на різні частини тіла тварини, каркасні, ліга­турні, клейові та іммобілізувальні (шинні й гіпсові).

 Пов'язки застосовують для: 1) спинення кровотечі з ран (стискальна пов'язка); 2) захисту ран і частин тіла від зовнішньої дії (захисна пов'язка); 3) вбирання крові, лімфи та ранових виділень (вбирна, або всмоктувальна, пов'язка); 4) лікування при закритих ушкодженнях і різних запальних процесах м'яких тканин (лікувальна пов'язка, пов'язка-компрес); 5) лікування ран і захисту їх від зовнішніх шкідли­вих впливів (ранова пов'язка); 6) укріплення ділянки тіла при перело­мах, вивихах та інших процесах (нерухома, або іммобілізувальна, пов'язка).

   

     Іммобілізувальні пов’язки забезпечують спокій і нерухомість ушкодженого органа, їх застосовують при вивихах суглобів, розри­вах і розтягах зв'язок, сухожилків і суглобових капсул, а також при переломах кісток.

 Пов'язку потрібно накладати так, щоб вона добре утримувалась на тілі тварини й водночас не перешкоджала крово- та лімфообігу, рівномірно прилягала в усіх точках і не зміщувалася під час рухів. Пов'язка добре утримується, якщо враховано анатомічні особливості ділянки тіла, на яку її накладено.

     Студенти  опрацювали методику накладання бинтових пов’язкок на роги; на хвіст; спіральної, повзучої, вісімкоподібної бинтових та шинної пов’язок на  кінцівки великої рогатої худоби.

Лікування пододерматиту у корови

   На клініці коледжу, у однієї з корів, були помічені розлади в ділянці копита на правій задній кінцівці. Тварина в стані спокою майже не спиралась на хвору кінцівку, під час руху відмічалась кульгавість кінцівки.

   На практиці з хірургії, під керівництвом викладача Шарак Т.П. студентами ІІІ курсу було проведене дослідження тварини, внаслідок якого виявили підвищення підвищення місцевої температури, копитний ріг забарвлений в темний колір. При перкусії відмічалась біль.

   На підставі клінічних ознак та анамнезу було поставлено діагноз гнійний пододерматит. Пододерматит - це запалення основи шкіри копита, яке виникає як ускладнення гнійними збудниками тріщин на копитах.

Основні завдання при лікуванні гнійного пододерматиту, крім усунення причин захворювання і надання тварині спокою, зводяться до наступного:

- своєчасної і повної евакуації гною;

- ретельному видаленню відшарованого рога і некротизованих тканин.

Для розкриття гнійного вогнища в роговій підошві  зробили в отвір, через який видалили гнійний ексудат. Після цього на копито наклали мазь Вишневського після нанесення на поверхню рани мазі  її закрили  ватно-марлевою пов'язкою, яку просочили  дьогтем, і надягли зверху захисний чохол. Одночасно застосували антибіотикотерапію. Пов’язки міняли раз в день потягом 5 днів.

Профілактика  пододерматиту полягає у дотриманні правил утримання тварин з обов’язковим активним моціоном, раціональною годівлею, регулярне розчищення копитець та застосування копитних ванн.

   

Шарак Тамара Петрівна, викладач хірургії ветеринарної медицини

Оперативна техніка у студентів ІІІ курсу

Згідно робочої навчальної програми з навчальної дисципліни «Хірургія ветеринарної медицини»  один день практики виділяється на тему «Оперативна техніка», де студенти відпрацьовують різні види швів на підручному матеріалі.  На початку, студенти ІІІ курсу,  ознайомились з інстументами та шовним матеріалом  для накладання швів.

Голки, що застосовуються в хірургічній практиці для з'єднання тканин, можуть бути прямими або вігнутими. На поперечному перерізі вони мають тригранну (ріжучі голки) або круглу (колючі голки) форму. Тупий кінець голки обладнаний автоматичним вушком для н6итки.  Тригранні голки використовують при зшиванні апоневрозу, фасції, шкіри. Круглими голками користуються при зшиванні кишечнику, судин, нервів, сухожиль, так як вони менше травмують тканини. Останнім часом хірурги почали використовувати антравматичні голки, у яких нитка є безпосереднім її продовженням.

 В якості шовного матеріалу використовують шовкові, капронові, лавсанові, нитки. Для накладення швів в глибині тканин застосовують кетгут, дексон, вікрил, який зазвичай до 10-12-го дня розсмоктується.

Для захоплювання голок при з'єднанні тканин застосовують голкотримачі, які можуть бути різної конструкції – Мат’є, Гегара і Троянова.  

Перед накладанням швів, студенти відпрацювали техніку накладання вузлів, а саме морського та хірургічного, і лише після цього приступили до накладання різних видів швів.

Шви бувають переривчасті, коли кожен стібок накладається окремою ниткою, та безперервні, коли шов накладається однією ниткою.       

Студенти під час практики з інтересом та завзятістю накладали різні види швів, адже від правильності їх виконання залежатиме заключний етап операції, які вони будуть проводити на тваринах, ставши лікарями ветеринарної медицини.

Шарак Тамара Петрівна, викладач хірургії ветеринарної медицини