Наркоз. Що потрібно знати про наркоз?

 

При розмові про наркоз, власників тварин виникає велика кількість різних запитань, на які важко знайти відповідь. Сьогодні мова піде про наркоз. Щоб розуміти про що піде розповідь, для початку потрібно дізнатись про деякі поняття.

 

Що таке наркоз

При розмові про наркоз, власників тварин виникає велика кількість різних запитань, на які важко знайти відповідь. Сьогодні мова піде про наркоз. Щоб розуміти про що піде розповідь, для початку потрібно дізнатись про деякі поняття.

    Анестезія (https://uk.wikipedia.org/wiki/) – це штучно викликана людиною, втрата чутливості, Буває загальна та місцева. Наркоз це лише тип анестезії, який полягає, у повній втраті чутливості тварини. ( Загальна анестезія) Наркоз, в сучасному світі, проводиться в основному, з допомогою медикаментів. Наркоз поділяється на ін’єкційний,  інгаляційний та комбінований.

    Седація (https://uk.wikipedia.org/wiki/)– це процес, який проводиться перед введенням тварини в наркоз. Метою седації є заспокоєння тварини, зменшення розходу кількості препаратів для наркозу, полегшення передопераційної підготовки, тощо. Седація, в результаті призводить до міорелаксації ( розслаблення скелетної мускулатури),  заспокоєння або навіть апатії. Потрібно пам’ятати, з допомогою седації не можна  знеболити тварину і тим більше на можна ввести в наркоз.

   Аналгезія (https://uk.wikipedia.org/wiki/) – це процес з допомогою якого тварина втрачає больову чутливість загально або місцево. Відповідно і аналгезія може бути загальною та місцевою. Загальна аналгезія проводиться з допомогою знеболюючих системної дії. ( анальгетики , опіати, НПЗП). Місцеве знеболення проводиться з допомогою блокад та епідуральної анестезії.

    Як вже згадувалось вище, наркоз поділяється на три типи: ін’єкційний  інгаляційний та комбінований. Отже пройдемося по порядку.

   Ін’єкційний наркоз. Це тип анестезії, який проводиться з допомогою підшкірних, внутрішньом’язових або внутрішньовенних ін‘єкцій препаратів які мають анестезійні властивості. Для даного типу наркозу використовують такі препарати: пропофол, дипрофол, натрію тіопенат , золь етил, кетамін і тому подібні. Для проведення ін’єкційного наркозу попередньо потрібно провести доступ до вени з допомогою постановки внутрішньовенного катетера. Плюсом даного типу анестезії є простота методу( не потрібно складного обладнання), відповідно  обслуговуючого персоналу потрібно менше. Мінусами в залежності від препаратів може виступати ціна.

     Також ін’єкційний наркоз в більшості клінік умовно поділяють на звичайний та швидко вивідний. Дані методи по факту відрізняються лише препаратами які використовуються для седації тварини. За часту анестетики використовують ті самі.

    При проведені звичайного наркозу використовують, в основному, такі седативні препарати як: ксилазин і його аналоги та аципромазин. Великим плюсом даних препаратів є ціна. З плюсів це все. А ось мінусів значно більше. Достатньо часто виникають алергічні реакції. Мають виражену гіпотензивну дію ( Знижують тиск у кровоносних судинах), Підвищують ризики ускладнень при наркозі, за умови якщо тварина не являється клінічно здоровою. Також вихід при проведені такого типу наркозу досить довгий від чотирьох до 12 годин, всередньому.

       При проведені швидковивідного наркозу використовуються, в основному, такі седативні препарати як: медетомедин та домітор, а також використовується препарат антагоніст атипамезол гідрохлорид, Атипамезол блокує дію седативних препаратів за рахунок тварина відходить від чистого анестетика. Відповідно стадія виходу в рази скорочується. Плюсами такого методу є безумовно швидкість виходу. А разом з ним, вищий ступінь безпеки тварини під час наркозу. Оскільки тварина значно менше часу перебуває в даному стані. Мінусами даного методу є ціна, адже препарати на порядок  дорожчі за звичайні седативні.

    Інгаляційний наркоз. Це вид анестезії який проводиться з допомогою сумішші спеціальних анастетиків які вдихають та кисню. Для проведення даного типу наркозу потрібно спеціальне обладнання. Без якого дана процедура просто не можлива. Суть даного наркозу полягає в тому, що суміш вдихається, через легені потрапляє в кров, а звідти в головний мозок. І при певній концентрації виникає анестезійний ефект. Для того щоб суміш дійшла до місця призначення потрібно зробити так щоб тварина її вдихала. Для цього на допомогу приходять ендотрахеальні трубки та інгаляційні маски. В залежності від тривалості наркозу використовують, або те, або інше. Якщо наркоз передбачається короткий то можна обійтись маскою. Відповідно якщо оперативне втручання тривале, тварині потрібно проводити інтубацію трахеї. Також є певні оперативні втручання які без інгаляційного наркозу провести дуже важко або і взагалі не можливо Наприклад операції на грудній порожнині. ( легені, серце ). В основному для проведення інгаляційної анестезі використовують такі препарати як ізофлуран та севофлуран. Різниця між ними не суттєва. Вважається що севофлуран сильніший та немає запаху. Отже плюсами інгаляційної анестезії вважається безпека адже навіть при зупинці дихання тварина вже буде на штучній вентиляції легень. Швидкість виведення дуже коротка. Буквально, перестав іти газ і тварина починає виходити з наркозу. Мінусами даного методу, є потреба у складному обладнані та додатковому персоналі. В якійсь мірі, може виступати ціна. Так що, даний метод досить не поганий.

       Інгаляційний наркоз

     Вибір препарату для анестезії також впливає на швидкість виходу з наркозу. Про це також потрібно знати. Наприклад, пропофол за одне введення тримає в стані наркозу близько вісьми – десяти хвилин, а тіопенат близько пів години. Але при тривалому використані тварина від нього може виходити на протязі сімдесяти двох годин. Підбором препаратів індивідуально до кожного випадку займається анестезіолог. Часто для контролю потрібної глибини наркозу тварині підводять різного роду ін’єкційні або інгаляційні анестетики. Тому, відповідно, часом препарати комбінують.

    Комбінований наркоз. Це тип наркозу який являється чимось середнім між інгаляційним та ін’єкційним типами анестезії. Як уже згадувалось вище часом потрібна певна глибина наркозу. Яку можна змінювати та контролювати лише з допомогою певних препаратів. Наприклад буває так що для того щоб тварину вести інгаляційний наркоз її спочатку чимось потрібно підгрузити. Хоча б для того щоб провести інтубацію трахеї. Або якщо оперативне втручання надто довго проводиться і анестетик вводити уже буває небезпечно його змінюють на інший. Буває так що змінюють ін’єкційні типи наркозу. Також часто використовують паралельно з загальним наркозом блокади або наприклад епідуральну анестезію.  Для отримання кращого ефекту від наркозу та більш адекватного обезболення. Тому комбінований тип наркозу часто являється такою собі потрібною мірою. Даний тип наркозу може перебирати на себе як плюси так і мінуси інших методів анестезії.

          Види аналгезії

       Що можна сказати на рахунок, власне, аналгезії, або обезболювання. Це є важливою складовою правильного наркозу, адже виконує важливу роль. Під час проведення будь якого оперативного втручання. В анестезіолога стоїть декілька основних задач. Забезпечити нерухомість тварини, забезпечити відсутність свідомості, адекватно обезболити та підтримати життєво важливі показники тварини в межах норми. А саме частоту серцебиття, частоту дихальних рухів, внутрішньосудинний тиск, оксигенацію та температуру тіла. Обезболювання на частину цих показників має вплив. Адже якщо тварина відчуває під час наркозу біль в неї буде підвищуватись частина показників і при деяких типах оперативних втручань біль може бути настільки сильний що може викликати больовий шок. Якщо тварина адекватно не обезболена, щоб підтримувати її в наркозі потрібно значно більший об’єм анестетиків. Відповідно збільшується ризик пов’язаний з ними.

   Існує декілька типів знеболення які застосовуються у ветеринарній медицині

   Загальне обезболювання. Тип аналгезії який характеризується введенням препаратів які діють системно (на весь організм одразу). Добре підходить для деяких оперативних втручань та в післяопераційному догляді. Використовують аналгетики та НПЗП та опіоїди. Діють непогано але не довго та деколи знеболюють не достатньо.  Прикладами таких є: анальгін, бутомідор, налбуфін, мелоксикам, кетопрофен і так далі.

    Блокади ( https://uk.wikipedia.org/wiki/)Це тип аналгезії який застосовується для знеболення лише частини тіла, Використовується з лікувальною метою та по не великих оперативних втручаннях. Наприклад коли потрібно зашити невелику рану і тварина спокійна можна в місці травми зробити блокаду та зашити без загального наркозу. В деяких випадках дуже корисна штука. Для проведення даного типу аналгезії застосовують похідні новокаїну ( новокаїн , лідокаїн, бупівокаїн, ультракаїн). Бувають декількох видів в залежності від локалізації по тілу та типів введення. Найчастіше при опереціях використовують лінійну та циркулярну новокаїнові блокади ( це по типу введення). Лінійні використовують при захивані ран або навпаки щоб обезболити місце розрізу. Циркулярні ж використовують у тих випадках коли потрібно обезболити участик шріри більш обширний за площею ніж лінія. Або органи які потрібно видалити. Наприклад при кастрації кота мошонку обезболюють по типу циркуляцної блокади.

    Епідуральна анастезія. Так називають метод аналгезії який характеризується введенням знеболюючих препаратів в просвіт спинномозкового каналу. По факту це також блокада яка відключає задню частину тіла. За рахунок чого створює найбільш адекватне знеболення на участку. Повну втрату чутливості. Відповідно оскільки це блокада то і препарати також використовуються ті самі. Вона також має поділ з залежності від шарів у які вводиться розчин. Але на функціональності це ніяк не відрізняється. І має в більшості випадків наукову цінність. Має свої плюси та мінуси. До плюсів можна віднести найкраще знеболення з усіх перерахованих методів. До мінусів ускладнення які пов’язані з травматизацією спинного мозку.  У тварини після операції декілька днів може бути порушена координація рухів на тазових кінцівках, може виникнути зниження тонусу сечового міхура ( важко першу добу мочиться) та зниження перистальтики кишечнику ( повільно проходить кал або взагалі зупиняється). Але насправді хороше знеболення вартує незначного дискомфорту після операції. Тим більше побічні дії зустрічаються рідко.

Інформація взяття  з сайту https://save-animals.info/uk/archives/1370

 Пухлина  молочної залози у собак

У сучасному світі лідируючу позицію серед всіляких недуг, на жаль, займають ракові патології. І стосується така тенденція не тільки людей, а й домашніх тварин. Практично в половині випадків пухлинних новоутворень у собак мова йде про пухлини, локалізовані в молочних залозах (ПМЗ). Природно, дане захворювання в більшості своїй стосується сук, але в одному випадку зі ста мова може йти і про поразку псів. Як же можна виявити подібний недуга на ранніх стадіях, які прогнози лікування і наскільки захворювання небезпечне?

Група ризику

Сучасна медицина, як у випадку з людьми, так і з тваринами, не з'ясувала точних причин розвитку пухлин. Їх появу пов'язують з впливом канцерогенів, рівень яких високий в містах з поганою екологічною обстановкою.

Ризики розвитку хвороби значно зростають, якщо:

o                    собака харчується кормами з цвіллю;

o                    тварина тривалий час заражено глистами;

o                    існує схильність на генетичному рівні.

Останній пункт варто розглянути докладніше. Дослідження виявили, що не тільки у людини є схильність до ракових захворювань, а й у братів наших менших. До групи ризику потрапляють такі породи:

o                    йоркширський тер'єр;

o                    карликовий і тієї пудель;

o                    спанієль – англійська кокер і спрингер;

o                    сетер;

o                    німецька вівчарка;

o                    мальтійська болонка.

Рак молочної залози, в основному, зустрічається у тварин старше 5 років, хоча останнім часом спостерігається тенденція до «омолодження» подібного роду хвороб.

Різновиди ПМЗ у собак

Все пухлинні утворення, а їх зустрічається багато типів, перш за все, поділяють на два класи – доброякісні та злоякісні. Причому діагностуються вони за статистикою 50 на 50.

Серед доброякісних утворень найчастіше зустрічаються пухлини, що складаються з клітин різного типу – доброякісні змішані, що містять сполучні і залізисті тканини. Інші види пухлин доброякісного характеру можуть складатися зі складних аденом, фіброаденом, папілом, що утворилися в молочних протоках або простих аденом.

Злоякісні ПМЗ складаються з аденокарценом – трубчастих, папілярних, папілярний-кістозних, карцином – твердих або анапластіческіх; остеосарком, фібросарком. Також зустрічаються злоякісні утворення, що складаються з декількох типів ракових клітин.

Симптоматика ПМЗ у собак

Пухлина у вихованця може представляти тверде освіту або кілька ущільнень. Їх досить просто виявляти, промацавши молочні залози собаки. Освіта, нещодавно опубліковане, буде нагадувати затверділу горошину, яку вкрай складно пересунути в підшкірних шарах. Нерідко ПМЗ інтенсивно збільшуються в розмірах і можуть вирости в два рази за 20-30 днів.У собаки п'ять залоз, кожна з яких має сосок. Рак може вразити будь-яку з них, але частіше за все він розвивається в четверте і п'яте залозах. У кожному другому випадку виявляється кілька утворень.

Доброякісні пухлини найчастіше мають гладку поверхню, невеликий розмір і відрізняються уповільненим ростом.

Злоякісні пухлини мають свої особливості:

o                    вони дуже швидко ростуть;

o                    мають неправильною формою;

o                    мають стійке положення на поверхні шкіри або інших тканинах;

o                    при даному типі пухлин можливі кровотечі;

o                    можуть спостерігатися виразкові ураження, почервоніння тканин;

o                    при ураженні лімфовузлів нерідко відбувається набрякання кінцівок.

Складність виявлення злоякісних ПМЗ полягає в тому, що перераховані вище симптоми відносяться до пізніх стадіях хвороби. Ранні стадії недуги протікає без явних ознак і не турбують вихованця. Якщо не здійснювати регулярного промацування, то виявити рак залоз можна тільки на пізніх стадіях.

Зустрічаються пухлини, які тривалий час не розвиваються, а потім різко починають збільшуватися. Але подібне перебіг хвороби – явище досить рідкісне.

Також рідко у собак виявляється дифузний тип раку (набряково-інфільтративний), який супроводжується утворенням хворобливого ущільнення, що не має чітко окреслених меж. Дана пухлина супроводжується гіперемією тканин, іноді підвищенням температури тіла. При будь-яких симптомах собаці потрібно огляд ветеринара.

Діагностичні заходи щодо виявлення ПМЗ

Вкрай складно визначити тип пухлинного освіти, використовуючи тільки огляд тварини. Для більш точного діагнозу необхідний забір матеріалу з ущільнення – біопсія. Це дослідження дозволяється виявити злоякісність або доброякісність утворень.

Агресивні пухлини нерідко розростаються на довколишні вузли лімфатичної системи, легкі і мають метастази. Рентгенографія області грудної клітини і пальпація (промацування) лімфовузлів дозволяють виявити це. У собак регіонарні лімфовузли розташовуються під передніми (пахвові) і задніми (пахові) лапами.

Перші три молочні залози поширюють клітини раку в пахвові лімфатичні вузли, а четверта і п'ята – в пахові. Звідси захворювання розноситься по всьому організму, вражаючи всі органи і системи, але спочатку тут утворюються нові пухлини.

При підозрі на поширення метастаз в черевну порожнину призначається УЗД. Якщо вихованець накульгує, то призначається рентген лапи на предмет ураження раковими клітинами кісткових тканин.

У процесі комплексної діагностики вдається визначити стадію недуги. Чим ширше поширення освіти, тим небезпечніше стадія. Найчастіше остаточно вона з'ясовується після гістологічного обстеження тканин віддаленого новоутворення і регіонарних лімфатичних вузлів.

При дифузній формі пухлини потрібно диференціальна діагностика, так як всі симптоми захворювання мають схожість з мастопатією.

Лікування пухлини молочної залози у собаки

Сучасна медицина пропонує лікування різних видів пухлин, навіть злоякісного характеру. Природно, методи і результат залежать від стадії хвороби, типу пухлини, стану здоров'я вихованця і інших чинників. На останніх стадіях раку прогнози невтішні, і лікування проводиться більше в якості підтримуючої терапії тварини.

Доброякісні освіти підлягають видаленню хірургічним методом при використанні загального наркозу.

Якщо діагностика виявила злоякісність пухлина, то і в цьому випадку застосовуються радикальні заходи, але вже з повною ампутацією залози – мастоектомії. Крім того, видаленню підлягають не тільки уражені молочні залози, але і навколишні тканини, а також регіонарні лімфовузли, до яких можливе проникнення ракових клітин. Хірургічне втручання призначається тільки у випадку операбельности пацієнта, а це з'ясовується шляхом додаткових досліджень. Діагностика грунтується на з'ясуванні наявних хронічних недуг і ступеня ураження організму.

При підтвердженні 3-4 стадій хвороби вихованцеві призначаються систематичні курси хіміотерапії, яка пригнічує ріст і розмноження клітин раку. Якщо остання стадія хвороби супроводжується освіту віддалених метастазів, то можливості вилікувати собаку відсутні. У цьому випадку застосовується паліативна терапія, що підвищує якість життя вихованця і усуває неприємні симптоми захворювання:

o                    застосування антибактеріальних засобів;

o                    зняття запалень;

o                    знеболювання і ін.

Профілактичні заходи

Дослідження показали, що найдієвішим методом запобігання утворення злоякісної ПМЗ у тварин є рання стерилізація. Якщо операція проведена до початку першої тічки, то ризик розвитку небезпечного захворювання становить всього 0,05%.

Даний показник збільшується до 8% в разі стерилізації після першої тічки. При видаленні репродуктивних органів у самки після 2-ї тічки шанс на виникнення злоякісних новоутворень в молочних залозах зростає до 26%. Проведення даної операції після дворічного віку не впливає на освіту ПМЗ.

Власникам собак, що не зазнали ранньої стерилізації, Фахівці рекомендують регулярно оглядати молочні залози тварини, ретельно, але акуратно, їх промацуючи. Особливо це важливо робити через місяць-два після тічки, тому що в даний період найчастіше розвиваються запалення і починають інтенсивно ділитися уражені клітини.

Ракові захворювання частіше виявляються у літніх тварин, тому при виявленні будь-якого ущільнення, необхідно звертатися за консультацією до фахівця. Це ж актуально і в разі хвороби молодих тварин, так як недуга вражає найчастіше і молодих особин.

Інформація взята з сайту https://dogipedia.com.ua/puhlina-molochnoi-zalozi-u-sobaki-rak/

Тема лекції: Асептика та антисептика

     Гіпократ під час проведення операцій користувався кип’яченою водою і чистими лляними пов’язками, просоченими вином. У ХІІІ – ХІV ст. використовували під час проведення операцій спирт, оцет, дьоготь, скипидар (масло терпентинне), що дало змогу виліковувати рани за первинним натягом.

  Надалі в історії хірургії настав період занепаду лікарняної етики, часто лікарі не дотримувались елементарних санітарних принципів, що призвело до того, що летальність у післяопераціному періоді серед пацієнтів складала близько 50%. Часто причиною загибелі пацієнтів був розвиток сепсису.

    М.І. Пирогов оперував на той час досить успішно. Із 400 проведених ним операцій в 1852 - 1853 рр., лише 159 закінчилось смертю пацієнтів. В своїй практиці лікування ран він використовував розчини карболової кислоти, нітрату срібла, сульфату цинку, спирт, настойку йоду та інше.

     У 30-х роках ХІХ ст. російський фармаколог А.П. Нелюбін запропонував використовувати вапно для дезінфекції різних предметів догляду за хворими та приміщень.  І.Ф. Земмельвейс у 1847 р. брав інфект із родових шляхів породиль і вводив його кроликам, що викликало в останніх розвиток септичного процесу і смерть. Він розіслав всім практикуючим лікарям повідомлення про те, що перед операцією необхідно мити руки та дотримуватися чистоти під час проведення операції та в післяопераційному періоді. Перший науково обгрунтований метод профілактичної антисептики запропонував Д. Лістер в 1867р. Під впливом робіт Л.Пастера про причини гниття і бродіння він рекомендував використовувати карболку для обробки рук, інструментів, перев’язного матеріалу і повітря приміщення (тепер з’ясовано, що вона є надзвичайно сильним канцерогеном). Йому вдавалося зберегти кінцівки хворим при багатооскольчатих відкритих переломах гомілки. До Лістера в таких випадках виконували ампутацію кінцівки.  Таким чином, був прийнятий антисептичний метод боротьби з інфекцією при допомозі хімічних засобів: ніщо не повинно торкатися рани, не будучі знезараженим. В 1878 р. Пастер вимагав від хірургів використання інструментів і перев’язного матеріалу, які пройшли стерилізацію при температурі 110 - 120°.

   Після цього сформувалося поняття «асептики» як комплекс заходів по попередженню потрапляння в рану, тканини мікроорганізмів шляхом використання фізичних засобів.  

  У сучасному розумінні асептико-антисептика – комплекс заходів, спрямованих на попередження чи розрив інфекційного процесу у тканинах організму.

    Асептика (без гниття) – комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження або зведення до мінімуму потрапляння мікроорганізмів в рану, органи, тканини чи порожнини тіла.

Методи:

- Фізичні (ультрафіолетові промені, іонізуюче випромінювання, ультразвук, фільтрування, дія високих температур та тиску)

- Хімічні ( використовуються гази, пари чи розчини хімічних речовин)  

    Антисептика – комплекс лікувально-профілактичних заходів місцевої чи загальної дії, направлених на переривання чи послаблення інфекційного чи бластоматозного (пухлинного) процесу в організмі.

    Види:

1. Механічна – з рани видаляють при хірургічній обробці тромби, некротизовані ділянки і нежиттєздатні тканини і сторонні тіла.

2. Фізична – основана на явищах гігроскопічності, осмолярності, капілярності. Використовують ватно-марлеві тампони, серветки, дренажі, всмоктуючі та відсмоктуючі пов’язки. Вони забезпечують відтік раневого вмістимого, з якими видаляються мікроорганізми, токсини, продукти розпаду тканин.

3. Біологічна – засоби біологічного походження: - засоби, що безпосередньо впливають на самі мікроорганізми чи їх токсини: антибіотики, бактеріофаги, анатоксини; - засоби, які діють через організм, підвищуючи імунобіологічні властивості організму (вакцини, сироватки, імуностимулятори, гемотерапія, плазмотерапія, імуноглобулінотерапія).

4. Хімічна - хімічні речовини, що місцево діють на мікроорганізми, які знаходяться на шкірних покривах та слизових оболонках (бактеріцидно та бактеріостатично) – спирт, лактони, феноли, окислювачі, солі важких металів, барвники, поверхнево-активні речовини.  

    Антисептика буває: поверхнева: присипки, мазі, аплікації, промивання; глибока (вводять препарати у тканини ділянки рани, запального осередку або в магістральні судини).

    Застосування антисептиків через шлунково-кишковий тракт здійснює як загальну, так і місцеву дію. Результат ефективніший при використанні кількох видів антисептики.

      Вимоги до сучасних антисептиків:

1.   Локалізація інфекту та зниження його поширення

2.   Попередження адгезії (прилипання мікроорганізмів)

3.   Подавлення факторів патогенності мікроорганізмів

4.   Довгий антимікробний ефект

5.   Підвищення дії хіміотерапевтичних засобів та інших фізичних факторів.

Атопічний дерматит у котів та собак.

 

Атопічний дерматит - це спадкове захворювання, обумовлене запаленням шкіри, яке супроводжується свербінням і характерними клінічними ознаками, пов'язаними з утворенням IgE антитіл, зазвичай спрямованих проти алергенів навколишнього середовища. Захворювання розвивається за механізмом гіперчутливості.

Речовини, які здатні викликати у тварин підвищену алергічну реакцію, знаходяться навколо нас у повсякденному житті:

· пилок;

· цвілеві гриби;

· деякі види кліщів;

· комахи;

· епітелій і шерсть інших тварин та ін.

Відповідно, ми не можемо захистити наших вихованців від цих речовин, і свербіж у тварини при цьому типі алергії потребуватиме довічного контролю.

Основною провідною ознакою в анамнезі тварини, яка звернулася до дерматолога, будуть свербіж і почервоніння на шкірі. Можливий розвиток рецидивних вторинних бактеріальних або грибкових інфекцій на шкірі і у вухах. Клінічні ознаки можуть носити сезонний характер, а можуть спостерігатися протягом усього року. Перебіг може бути рівномірним або характеризуватися спалахами загострень. Відрізнити атопічний дерматит у котів та собак від харчової алергії тільки за клінічними ознаками не можливо. Часто у собак спостерігаються ураження в області морди (навколо очей, губи, підборіддя), вентральної поверхні шиї, пахв, паху, живота, області навколо ануса і вентральній поверхні хвоста, в області міжпальцевих просторів. Односторонні або двосторонні отити теж далеко не рідкість. Сверблячка навколо очей і носа може відображати супутній атопічний кон'юнктивіт та риніт. У кішок місця ураження  розподіляються інакше - це свербіж в області голови та шиї, міліарний дерматит (папульозно-крустозний висип). Отит у кішок на відміну від собак зустрічається набагато рідше. Важливо пам'ятати, що інші дерматози (паразитарні інфекції та вторинні бактеріальні та грибкові інфекції) можуть імітувати та ускладнювати прояв і перебіг атопічного дерматиту у собак та котів. З віком прояви атопічного дерматиту можуть посилюватися, може пропасти сезонність, яка спостерігалася на початку захворювання.

Існує кілька способів лікування атопічного дерматиту у кішок та собак, але всі вони вимагають довічного застосування і підбираються індивідуально з урахуванням конкретної тварини і його власника:

- Препарати, що знижують свербіж - антигістамінні, незамінні жирні кислоти, шампунетерапія, стероїдні гормони, інгібітори кальциневрину;

- Серологічні тести і алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ, шкірні алергопроби) з подальшою вакцинацією алергенами, щоб дати можливість імунній системі "звикнути" до нього. На даний момент це найбільш безпечні методи лікування, що дають шанс відмовитися від довічного використання лікарських препаратів. Однак, вона має свої недоліки. Зокрема, ефективність її можна буде оцінити тільки через 8 - 12 місяців.

Задання для студентів ІІ курсу на базі 11 класів 

для самостійного опрацювання

Самостійне вивчення

Конспект до теми: Організація хірургічної роботи в господарствах

Успішна лікувальна робота на тваринницьких комплексах можлива тільки за наявності спеціально обладнаного місця з необхід­ними медикаментами й інструментами, засобами для місцевого та загального знеболювання, пристосувань для фіксації тварин, стери­лізації інструментів, підготовки рук хірурга тощо. Якщо при будівництві комплексу приміщення для ведення лікувальної роботи пе­редбачено не було, його необхідно обладнати у станках і виділити поруч ізолятор — місце для післяопераційного утримання тварин. Чи погреби у великих господарствах таких ізоляторів може бути кілька.

Для організації й проведення хірургічної роботи В.І. Авроров  вважає за доцільне створення окремої хірургічної бригади в складі одного ветлікаря, одного-двох фельдшерів і двох робітників. Після закінчення роботи в одному господарстві бригаду можна направити  в інше. Оплата праці її працівників повинна здійснюватися за принципом госпрозрахунку з урахуванням додаткової продукції, мну господарство отримає завдяки роботі бригади. Очевидно, ця пропозиція доцільна для невеликих спецгосподарств, у великих комплек­ти піки хірургічна бригада повинна працювати постійно.

1.     Лікарська документація.

     Ветеринарні працівники комплексів реєструють, хворих тварин у спеціальному журналі за певною фор­мою. Однак у зв’язку з тим, що основна лікувальна робота ведеться більше в господарствах, ніж у ветеринарних районних і дільничних лікарнях, є погреба у складанні розроблених форм ветеринарних лікарських документів.   Зокрема,   ветеринарним   лікарям   господарств варто було б вести історії хвороби на племінних тварин зі складними    і  маловивченими захворюваннями. В індивідуальній картці на  кожну племінну тварину доцільно реєструвати не тільки зоотехнічні, а й деякі дані про здоров'я новонароджених. 

      Своєчасна реєстрація всіх випадків захворювання тварин і пра­вильне ведення лікарської документації в умовах господарства ма­ють велике наукове й практичне значення. Ці дані необхідні не лише для загальнодержавної статистики й обліку роботи ветери­нарного фахівця господарства, а й для визначення ефективності застосовуваних лікарських засобів і профілактичних заходів.

2.     Планування заходів щодо профілактики й лікування хі­рургічних захворювань.

План із запобігання хірургічним захво­рюванням має бути невід'ємною частиною загального плану ветери­нарно-санітарних заходів тваринницького господарства. Залежно від зональних умов і основного напряму господарства до плану профіла­ктики хірургічних захворювань можуть бути включені різні заходи:

  1). регулярний огляд стану свинарника з метою своєчасного ви­явлення й усунення несправності станків, підлог, годівниць, меха­нізмів для подавання корму, збирання гною тощо;

   2). огляд стану табору для племінних тварин; якщо в господарстві літній табір періодично переміщують на нове місце, то в кожному випадку лікар ветеринарної медицини повинен брати участь у ви­борі місця для нього;

   3). огляд території для прогулянки, випасання, водопою та ку­пання свиноматок і кнурів навесні й улітку;

   4). клінічний огляд (диспансеризація) свиноматок і кнурів-плідників — не менш одного разу на квартал;

    5). огляд свиноматок у післяопераційний період і поросят-сисунів. Особливу увагу слід звертати на наявність ушкодження молочних залоз у свиноматок і грижі в поросят;

    6). огляд і розчищення копитець у кнурів-плідників і свинома­ток — не менш як 2 - 3 рази на рік.

Внутрішні незаразні й хірургічні хвороби тварин у господарствах промислового типу мають масове поширення, подібність у виник­ненні, перебігу й результаті, супроводжуються значним виснажен­ням компенсаторних можливостей організму. Установити причини їх виникнення й поширення, розробити науково обґрунтовані захо­ди щодо їх ліквідації й профілактики дає змогу епізоотологічний метод дослідження. Рекомендується така форма акта обстеження господарств при незаразних хворобах тварин:

Назва, адреса й географічне розташування, характеристика території та ґрунтів господарства.

Загальна історична характеристика господарства (рік ство­рення, економічний розвиток, спеціалізація, технологія виробницт­ва тваринницької продукції).

Види й вікові групи тварин, їх кількість і розміщення по відді­леннях (фермах). Породність.

 4. Характеристика приміщень (будматеріали, внутрішнє плану­вання, каналізаційні й вентиляційні системи, ступінь їх завантаженості, характеристика підлоги, мікроклімату). Відповідність показників планувальної структури приміщень нормативам, вете­ринарно-санітарним вимогам.

5.  Кормова база (виробництво, якість і кількість кормів, наяв­ність кормоцехів, пасовищ, характеристика й час їх використання). Раціон, його збалансованість за основними поживними речовинами.

6. Характеристика води й водопою в літній і зимовий час.

7. Утримання тварин (загальне або індивідуально-стійлове, стій­лово-табірне тощо), догляд за тваринами, їх використання.

8. Вирощування молодняку та його збереженість.

9.Основні економічні показники (продуктивність, приріст маси, вихід поросят тощо).

10.Забезпеченість тваринництва кадрами, їхня кваліфікація, організація ветеринарного обслуговування.

11.Наявність ізоляторів, карантинних дворів, ветсанпропускників та їхній стан.

12.Умови комплектування господарства тваринами, звідки й ку­ди надходять тварини.

13.Способи збирання гною та стічних вод, система їх знезаражу-шп пія й ефективність.

14.Відомості про виникле захворювання.

14.1. Час появи захворювання і кількість захворілих тварин. М.2. Який діагноз і коли встановлений.

14.3.Застосовані методи діагностики.

14.4.Результати лабораторних досліджень.

14.5.Хід розвитку захворюваності — наростання по днях, зв'язок між зареєстрованими випадками хвороби.

14.6.Чи спостерігалося певне захворювання в цій місцевості ра­ніше, чи є дані про періодичність.

14.7. Благополуччя сусідніх господарств і тих господарств, з яки­ми с виробничі й економічні зв'язки.

    14.8. Заходи, проведені з моменту появи захворювання.

    15.  Результати епізоотологічного обстеження.

    15.1. Наявність хворих тварин, їхній стан, клінічні ознаки хвороби.

    15.2. Зміни, виявлені при розтині трупів і обробленні туш забитих тварин.

    15.3. Загальне число захворілих, загиблих і вимушено забитих тварин

    15.4. Тяжкість перебігу: захворюваність, смертність, летальність.

 15.5. Рух захворювання (для ілюстрації додається план господарства із зазначених строків появи спалахів хвороби в окремих фермах, дворах і кількості захворюваних.

15.6. Розподіл  захворілих тварин за статтю, віком.

15.7. Характеристика й ефективність проведених заходів щодо ліквідації й профілактики хвороби.

Обов'язковому плануванню підлягають такі основні хірургічні роботи на свинофермі: 1) кастрація хрячків і оваріектомія свинок. Знаючи час опоросів, можна майже точно заздалегідь визначити, коли й скільки цих операцій потрібно зробити; 2) зрізування іклів у кнурів-плідників; 3) операції гриж у поросят; 4) лікування травм, завданих унаслідок прояву у тварин канібалізму.